Неймовірна історія життя 100-го джекпотиста Лото Максима – пенсіонера зі Львова Юрія Григоровича схожа на гостросюжетний фільм. Часто, дивлячись кіно, ми й не замислюємося, що такі історії бувають невигаданими і трапляються з реальними людьми. Ми вже розповідали про цікаву стратегію гри переможця. До речі, вже встигли випробувати? Сьогодні, як і обіцяли, оповідаємо детальніше про долю самого чоловіка.
Незвичайна доля звичайної людини.
Юрій Григорович народився та виріс у Львові. Закінчив історичний факультет Львівського державного університету. 8 років пропрацював вчителем історії та суспільствознавства у вечірній школі. Із закриттям освітнього закладу у 1982 році влаштувався на завод Електрон.
На підприємстві чоловік займав важливу посаду. Відповідав за виконання договірних обов’язків підрядників заводу. З цією місією об’їздив увесь Радянський союз. Він контролював і відповідність термінів, і якість деталей, і доведення цілої справи до завершення. Звик бути розсудливим та наполегливим. Інколи доводилося й самому доставляти невеликі вантажі. Цікаве та розмірене життя могло б тривати і далі, якби не стрімкі переміни в цілій країні, які багатьом пішли не на краще.
Після розпаду Радянського Союзу діяльність заводу, як і сотень інших, пішла на спад. Що згодом, у 1996 році, стала причиною його повної ліквідації. Цей рік став трагічним для Юрія Григоровича. Шахрайські схеми, розгул злочинності по всій державі, незахищеність населення від свавілля тодішньої міліції привели до втрати квартири. Інтелігентний чоловік, який ще зовсім недавно мав престижну роботу, залишився на вулиці без прописки та власного житла. Це потягло за собою труднощі з пошуком роботи, а надалі – і з отриманням пенсії.
Дружини та дітей він не мав. Старенькі батьки давно померли. Як і тисячі одиноких людей, він опинився наодинці зі своїми негараздами. Юрій Григорович не пав духом. Він продовжив наполегливо боротися за краще життя. Перебивався підробітками. Виконував різноманітні дрібні доручення, за що отримував невеликі гроші. Продавав церковні календарі не тільки у рідному Львові, а й по сусідніх містах – Дрогобичі, Трускавці, Самборі. Довгі роки його основною їжею залишалися хліб, цибуля, приправлена дешевим майонезом, та чай.
Світ не без добрих людей.
Знайомі надали притулок знедоленому чоловіку у себе. Інші – оформили прописку та посприяли отриманню мінімальної пенсії. Багато хто б зламався, та тільки не Юрій Григорович. Вижити у найскладніші часи поневірянь йому допомогли – лотереї, книги та віра у краще майбутнє.
Увесь вільний від підробітку час львів’янин проводить у бібліотеці. Він полюбляє історичну літературу та художні романи. Останнім часом зачитується японським автором Харукі Муракамі. Незвичність світогляду токійського письменника та інакший погляд на буденні речі постмодерністської прози захопили Юрія Григоровича. Нескінченні світи фантазії допомагають у скрутні часи відволіктися від сумних думок, помандрувати широкими стежками в особливий світ авторської уяви.
Окрім художньої літератури Юрій Григорович вподобає й періодичні видання. Звісно, грошей на постійні покупки газет або журналів у чоловіка не вистачає. Та добрі продавчині із найближчих магазинів дають почитати йому й за так. Ще львів’янин грає у нарди та шахи в парку. Майже щодня купує лотерейні білети та вірить у схильність долі, яка одного осіннього дня й щедро обдарувала його.
Можливо, колись він і сам напише книгу про своє цікаве та сповнене різних подій життя. Розкаже цілому світу, як крізь череду падінь та невдач не втратити силу духу. Зберегти віру у себе, людей та світле майбутнє. Окрім квартири, він мріє про невеличкий усамітнений острівець зі старовинним замком, як у добрих англійських романах. Серед кімнат – величезна бібліотека та затишний кінозал, а на узбережжі – білосніжна яхта.
Що ж, сподіваємося, що Юрій Григорович і надалі нас радуватиме запальним оптимізмом та великими виграшами. Звісно, джекпота Лото Максима (а це нагадаємо – 2 832 000 гривень) не вистачить на острів на Сейшелах, проте на пристойну квартиру у Львові буде досить.
Нехай здійснять і ваші мрії!
